«…СПАТИ НА ЦВЯХАХ». ПАМ’ЯТІ СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ.

Історія, як на честь жінки назвали в Україні будівельний завод, зовсім не романтична. Ім’я Світлани Ковальської  Завод залізобетонних конструкцій носить тому, що саме їй вдалось підняти і вивести в лідери будівельної галузі це потужне підприємство. І знадобилось для цього лише 11 років.  Сьогодні – два десятиліття по смерті Світлани Володимирівни…

Всі, хто розповідав нам про Світлану Ковальську, стверджували, що була вона людиною яскравою – сильною, вольовою і дуже відповідальною. Донька Інна згадує, що на відміну від багатьох людей, які часто працюють, щоб просто виживати, Світлана Володимирівна  дійсно любила свою роботу,  відчувала себе єдиним організмом з нею.
«Дуже часто їй снився завод,- розповідає Інна Ковальська. – Були й нічні жахіття про аварії на ньому. Коли я була маленькою, пам’ятаю, що якось подзвонили сповістити про пожежу, а вона вже була до цього моменту вдягнена, бо відчувала та передбачувала це».

«…СПАТИ НА ЦВЯХАХ». ПАМ’ЯТІ СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ.

Робота, улюблена родина і книги, книги, книги. Зі слів рідних і друзів, Світлана Ковальська, дуже любила читати і могла дати відповідь на будь-яке питання з літератури та мистецтв. А ще любила куховарити, поратись у городі і подорожувати. Здавалось би, набір звичайних жіночих захоплень, але ж при цьому Світлана Володимирівна керувала потужним заводом. Переважна більшість працівників – чоловіки, суворої вдачі і міцного слова. Як згадує Наталія Броницька – кранівник цеху №4, коли побачила, що директор підприємства – жінка, дуже здивувалась. «Вона була досить ефектна, розумна та приємна жінка, і одразу мені сподобалась. Вміла спілкуватися як з жінками, так і з чоловіками. І на місце могла поставити, коли треба».
Поставити на місце, а частіше – допомогти, навчити, і навіть розрадити. Марія Мидловець – майстер ремонтно-механічного цеху «ЗЗБК ім. С.Ковальської» пропрацювала зі Світланою Володимирівною 7 років. Згадує, що не тільки за робочий процес хвилювалась директор, а й про сімейні справи своїх підлеглих. А от Наталію Алєксєєнко – інженера відділу забезпечення – найбільше вразила саме працьовитість Світлани Ковальської: «Мене тоді дуже вразило, що жінка тягне на собі таке велике підприємство. Вона практично все своє життя провела на заводі. Мало не всю ніч працювала».

«…СПАТИ НА ЦВЯХАХ». ПАМ’ЯТІ СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ.

«…СПАТИ НА ЦВЯХАХ». ПАМ’ЯТІ СВІТЛАНИ КОВАЛЬСЬКОЇ.

«Знаєте, – говорить донька Інна, – мама була керівником, але суто на роботі, вдома – ніколи. Можливо, у неї просто сил не вистачало керувати ще й рідними. Їй завжди простіше було зробити щось самій, ніж доводити комусь, що це потрібно зробити. Вдома вона була дещо іншою – м’якою, доброю та турботливою.  Я, наприклад, не любила писати твори, це не моє. І завжди просила маминої допомоги у цій справі. Коли письменник їй подобався, вона одразу сідала писати, та якщо ні (як це сталося із твором Чернишевського «Що робити?») – навідріз відмовлялася. Не дивлячись на мої вмовляння, мама залишалася непохитною. Я тоді до останнього плекала надію, що все ж таки вмовлю її. Але на моє: «Мамо, що мені робити?», вона з гумором відповіла: «Спати на цвяхах». Після цього я зрозуміла, що твір мені доведеться писати самій.

Її не стало саме 15 травня, 20 років тому. Звільнена з заводу у зв’язку зі смертю…

 (за матеріалами прес- служби ПАТ ЗЗБК ім. С. Ковальської)