За сприяння ХК «Київміськбуд» на Київщині відбулося поховання останків двох героїв, які загинули влітку 1941-го.
У жовтні 2016 року пошуковим загонам Черкаського та Київського осередків Всеукраїнської громадської організації “Закінчимо війну” під час розкопок вдалось знайти рештки кількох солдатів, загиблих у роки Другої світової війни. Понад 70 років вони вважались зниклими безвісти, а встановити особи захисників вдалось завдяки так званим «смертним медальйонам».
Ними виявилися мешканець с. Маківки Рокитнянського району Київської області Мартюк Петро Савович, 1912 року народження та мешканець с. Бакумівки Ромашківської сільської ради Рокитнянського району Київської області Голубець Андрій Іванович, 1913 року народження.
Родичам і близьким воїнів важко було повірити в цю інформацію. Повернення на рідну землю Петра Савовича Мартюка дочекались не тільки його доньки – Галина та Надія, а й рідний брат Іван. Старша донька воїна ледь пам’ятає батька, адже коли Петра Мартюка призвали на фронт, їй було 3 роки, а меншій – лише 2 місяці. 89-річний молодший брат воїна – Іван Савович розповів, що шукали полеглого багато років. Звертались і на програму «Чекай мене», писали у різні архіви. Дружина до останніх днів сподівалась, що бодай якась звістка буде про чоловіка.
Поховання відбулося за участю родичів загиблих, представників влади, органів місцевого самоуправління, військових, духовенства, учнівської молоді та широких кіл громадськості. На мітингах, присвячених цій події виступили також представник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції Володимир Мороз та керуючий справами ПАТ «ХК «Київміськбуд» Юрій Зубко.
«Я дякую Держслужбі у справах ветеранів і учасників АТО, і трудовому колективу «Київміськбуду», який як соціальний партнер, допомагає пошуковцям вести свої роботи, а це дуже складна справа. Експедиції проходять по декілька днів, в лісах, полях, там, де відбувалися кровопролитні бої, працюють наші активісти з картами, потім розшифровують, якщо вдається, записки із смертних медальйонів. І якщо фізично це витримати можна, то морально – це непросто. Маленький клаптик згорнутий у гільзу – часто це все, що залишається від людини. Але за цим – ціле життя», – зазначив Юрій Зубко.
У селі Ромашки, яке неподалік від Маківки, на траурну церемонію теж чекали. Біля обеліска воїнам, полеглим у роки війни, односельчани попрощались із Андрієм Івановичем Голубцем. Рідні, які давно виїхали з села, вирішили поховати героя у своєму місті. А односельці прийшли вклонитися солдату, який загинув, визволяючи світ від фашистської навали.
Усі, хто брав слово, дякували пошуковим загонам за те, що не припиняють пошук солдатів, що роблять це і через 75 років по війні, і хтось таки дочекається повернення на малу батьківщину брата, батька, діда, прадіда. А пошуковці не припиняють роботу. Адже вважають – війна не закінчена, поки не похований останній солдат.