Якось один політик зауважив, що держава тоді має майбутнє, коли працюють будівельники, а жінки народжують дітей. Напередодні Міжнародного жіночого свята ми завітали на будмайданчики «Київміськбуду» і переконалися, що Україна справді має майбутнє, адже нині наші жінки не лише народжують дітей, а й зводять великі красиві будинки.
Будівельник – професія чоловіча. Щоб зводити будинки, класти цеглу, встановлювати вікна і двері, треба велика сила. Чоловіча. Але і жінок на будівництві працює чимало. Штукатури, муляри, і, як виявилось, кранівники – тепер суто жіноча робітнича привілея.
Галина Федотівна Князєва 32 роки працює муляром-штукатуром. Говорить, що жінок на будівництві багато. В основному працюють вони саме мулярами і штукатурами. І наголошує, що це дуже потрібна професія. Хоча і нелегка. «У роботі штукатура все важливе – і здоров’я, і умови, і сама робота. Бачите, ще ні вікон, ні дверей у будинку, а ми працюємо, а на вулиці ще не літо», – говорить Галина Федотівна. Справді, щоб працювати на будівництві треба неабияк любити свою роботу. І здоров’я гарне мати, і велику витримку, не боятися снігу-дощу-спеки. Змінюються матеріали, змінюються способи будівництва, а робота муляра-штукатура залишається незмінною. На стінах не повинно бути ні однієї шпаринки.
«Панелі нам привозять із заводу, – розповідає Галина Федотівна, – вони вже поштукатурені, готові для роботи муляра, але ж панельні будинки збірні, тому всі шпариночки, всі зазори ми повинні залагодити. Розчин в основному самі робимо, є у нас тут спеціальний вузол для цього, ми собі робимо розчин і працюємо». Незважаючи на важку працю думки змінити роботу не було, – ділиться наша героїня, і посміхається, що либонь звикла, а може й справді так щиро любить свою справу. «На будівництві всі дуже відповідально ставляться до роботи, – підкреслює Галина Князєва. – І наша робота не на останньому місці, я думаю, що все у нас повинно бути добре і на будівництві, і у державі».
Єдиний кран, який ще не підкорився Надії Іллівні Купчик – портовий вантажний. Але, якби дозволили на нього піднятися – освоїла б і його. На будівництво прийшла зовсім юною дівчинкою, батько підказав. І ось уже 18 років Надія Купчик працює кранівником. «Найвища висота на яку я піднімалась – 130 метрів. Не страшно, людина звикає, росте будинок, росте кран. Перший раз, звичайно, було страшно, я полізла нагору, потім стала на майданчик, щоб перепочити і раптом подумалось, а якщо майданчик провалиться І я з такою швидкістю почала підніматися в кабіну крану, що чоловіки на будівництві довго мені потім згадували, що я наче бігла нагору», – розповідає вона. І зізнається, що дуже любить і свою роботу, і висоту. Говорить, що чоловік дома з неї насміхається, мовляв, що робитиме, коли на пенсію вийду? Кран купити не зможе, доведеться шукати високу драбину. До речі, тема пенсії дуже турбує нашу героїню.
«Я ніколи не думала, щоб змінити професію, але зазначу, що якщо так і залишать цей вік – 60 років – для виходу на пенсію, то ви ж розумієте, що тоді доведеться професію змінити, бо в 60 років на кран вже не вилізеш», – ділиться думками Надія Іллівна. Втім, одразу додає, що не так своїм віком переймається, як тим, що ще не всі крани освоїла. «От ще на портовому крані не була», – сміється Надія Купчик. І з гордістю додає, що навіть своїм дітям будинки зводила.
Трудовий стаж Євдокії Іванівни Пустовіт – 42 роки. І весь цей час вона на будівництві. Рівняє стіни, шпаклює, фарбує. Тисячі киян завдячують їй своїми затишними квартирами. «Після школи я як і всі, закінчила училище, і направили мене працювати на будівництво. Отак і працюю», – розповідає Євдокія Іванівна.
Теж говорить, що ніколи не хотіла змінити свою роботу, хоча й важко працювати на будівництві. Тішило і сил додавало те, що робота її надзвичайно важлива, адже виростали красені-будинки, люди щиро дякували за щастя жити у власних квартирах, місто розвивалось і з року в рік ставало ще більш гарнішим. «Раніше, звичайно, не такі були гарні будинки як зараз, а нині, які ж тільки красені будують», – додає Євдокія Пустовіт.
Наймолодша наша героїня, Ольга Солодинська працює кранівником 8 років. Тендітна і невисока, їй би у офісі на дзвінки відповідати, але ж ні, тільки кран, тільки висота. Будівництво – майже сімейна традиція, розповідає Ольга. Мама, ще коли носила її під серцем, хотіла вчитися на кранівницю. Але народила Ольгу і плани змінились. А от тітка вивчилась і племінниці привила любов до цієї професії. «Вона мені таке натхнення ще з 6-го класу дала. І я мріяла. Потім потрапила в Київ. Яку висоту найвищу брала? Коли будувався дім на Позняках, він був заввишки 36 поверхів. Я була на найвищому поверсі. Ти бачиш весь Київ, це відчуття, яке не можливо передати», – розповідає Ольга. – В мене і брат працює кранівником, так що це у нас уже справа сімейна».
Сьогодні на будівельних майданчиках країни трудиться багато жінок-будівельників. Вони не тільки кранівниці і муляри-штукатури. У бригадах жінки-виконроби, жінки-головні інженери, жінки-арматурниці. І це не намагання бути нарівні з чоловіком або прояв гендерної рівності. Щоб щодня приходити на будівельний майданчик, а не в затишний офіс, потрібен особливий характер, і велика любов до обраної професії, людей і міста, яке ти будуєш. «Коли починається будівництво нового об’єкту, ти приходиш практично на пустир, де немає абсолютно нічого,- говорить Ольга Солодинська, – а проходить час, росте будинок, а ти йдеш повз нього і пишаєшся, оце я побудувала, і це я побудувала, і це. І ти радієш цьому».