ІГОР КУШНІР: АМНІСТІЯ КАПІТАЛУ ДАСТЬ СВІЖУ КРОВ ОРГАНІЗМУ ЕКОНОМІКИ

Голова правління – президент «Київміськбуду» Ігор Кушнір у колонці для «НВ Бізнес» про 3 кроки з боку держави, які допомогли б втриматись населенню та економіці в пост-карантинний період.

Кажуть, порятунок потопельників — справа рук самих потопельників. Поки сам не випливеш, інші навряд чи допоможуть. Але що якщо потопає не один, а всі 37 млн осіб?

Ніхто не був готовий до пандемії. Ні люди, ні бізнес, ні країна. Більш того, ніхто навіть не припускав, що маховик звичного життя може зупинитися. Чи могли ми уявити, що люди не зможуть нормально вийти на вулицю, громадський транспорт перестане курсувати, а бізнес прийде в занепад? Ніхто не був готовий.

Але це сталося. Населення худо-бідно навчилося виживати в умовах, що склалися, а підприємці намагаються як можуть, щоб утримати на плаву те, що залишилося. Ми, наприклад, не зупинили ні одного будівництва. Але для цього довелося зробити більш гнучкими умови покупки: нижче перший внесок, більш тривалий термін розстрочки. Довелося вчиться адаптуватися до реальності, про яку ніхто не міг подумати.

Два місяці карантину показали, що за плечима у більшості українців нічого немає. За цей час закрилося або зупинило роботу більше 40% підприємств. Більше 200 тисяч осіб залишилися без роботи. Країна втратила мільйоні відрахування до бюджету. Навіть нещодавнє пом’якшення карантину не допоможе в глобальному плані: не всі з кафе і магазинів, що відкрилися, в перспективі зможуть утриматися на плаву. Інтернет-майданчики з продажу непродовольчих товарів давно випереджають звичайний магазин на першому поверсі багатоповерхівки. І це тільки один з прикладів. В цілому, ми досягли дна, від якого потрібно відштовхнутися.

І зробити це повинна держава. Три кроки, очікуваних від країни, які на мою думку могли б допомогти вижити.

1. Нульове декларування і амністія капіталу.Ця тема дуже активно обговорювалася в передвиборчий час, але потім про неї стали говорити все менше. Потрібно дати можливість населенню в відкриту показати активи, задекларувати їх і далі спокійно ними розпоряджатися. Справа в тому, що багато українців заробили «свій перший мільйон» ще в 90-х роках, коли ні декларацій, ні іншої звітності в нормальному вигляді не було. І сьогодні тримають його під матрацом, хоча ці гроші могли б працювати на економіку.

На прикладі ринку нерухомості: щоб купити квартиру, людина повинна пояснити банку, звідки вона взяла велику суму. Багато хто цього зробити не можуть: хтось збирав роками, хтось дістав із засіків 90-х. На думку експертів, у населення накопичилося понад $80 млрд заощаджень. Якщо їх пустити в оборот, не тільки ринок нерухомості, але й вся економіка відчула б себе набагато краще. Але перший крок має зробити держава.

2. Створення нових робочих місць для українців, які втратили роботу, і оптимальних умов для заробітчан.Головний капітал країни — люди. Потрібно дати їм можливість працювати в Україні, розвивати глобальні підприємства або маленький локальний бізнес. Але для цього потрібно: а) створити ці робочі місця або надати пільги для бізнесу на їх створення; б) забезпечити конкурентну зарплату, щоб людина залишалася вдома, а не виїжджала «будувати європи».

3. Преференції для бізнесу.Візьмемо, наприклад, будівельний. Галузь тримає на собі величезну кількість підприємств — від великих корпорацій до ФОПів з суміжних ринків. Забезпечте будівельників роботою — отримаєте запущений маховик економіки і завантаженість роботою ще 5−7 суміжних галузей. А це збереження існуючих та створення нових робочих місць, про що говорив вище. Нагадаю, що одних тільки військових у черзі на державне житло стоїть близько 50 тисяч. Необхідно це квартири профінансувати, деякі сім’ї чекають уже по 20 років. Найбільш виграшним варіантом з точки зору забезпечення житлом населення, на мою думку, може стати повернення програм «Доступного житла» і дешевої іпотеки. Вони дають можливість придбати житло на хороших умовах відразу, або ж під низький відсоток в іпотеку з гарантіями держави. Люди почнуть купувати квадратні метри, ці інвестиції стануть новою кров’ю для організму економіки.

В сьогоднішніх умовах, держава як барон Мюнхгаузен, який сам себе міг витягнути з болота. Якщо ми не допоможемо собі самі, нам не допоможе ніхто. З пандемією і її економічними наслідками зіткнулася кожна країна в світі. І чекати допомоги від когось не має сенсу.