ІГОР КУШНІР: «З 1955 РОКУ КИЇВМІСЬКБУД ПОБУДУВАВ ЖИТЛО ДЛЯ ДВОХ МІЛЬЙОНІВ КИЯН»

Ігор Кушнір народився в Чернівцях, «став на ноги» і побудував кар’єру в Кременчуці, 30 років тому електрозварник Кременчуцького житлово-будівельного комбінату, а сьогодні – Голова правління найбільшої в Україні будівельної компанії «Київміськбуд», 80% акцій якого належать Київській міській раді. У ЗМІ часто з’являється як позитивна, так і негативна інформація, пов’язана з його ім’ям. Щоб уникнути чуток і здогадок, журналіст «Кременчуцької газети» поставив Ігорю Кушніру найгостріші запитання щодо його посади, доходів та зв’язків.

Ігор Миколайович, про дев’яності згадують, в основному, як про «лихі» і «темні» роки. Практично кожна ділова людина, яка пройшла через цей час і досягла успіху, або була пов’язана з криміналітетом, або ж мала забезпечених і всемогутніх батьків. Який з цих варіантів ваш?

Так, тоді і справді відчувалася якась фатальна безнадійність, багато людей ледь зводили кінці з кінцями. Частина молоді вбралася в «треники» і «боксерки», в суспільстві стали звичними розмови про кримінальні розборки, про «авторитети» і «дахи». Але і тоді були розумні і активні люди. Це був важкий, але одночасно чудовий час. Ми жили, працювали, будували стосунки в новому форматі.

Цей період можна назвати часом несподіваної свободи і можливостей, що відкрилися. Наприклад, з’явився шанс реалізувати свої ідеї і самому заробляти гроші. Я, як і всі, навчався заробляти. Всі ми пам’ятаємо, як це було в 90-х: офіційне працевлаштування якщо щось і давало, то тільки «корочки». Я абсолютно не соромлюся того, що починав електрозварником, а після був водієм. З тих пір будь-яка робота для мене – це праця. В СРСР були порожні гасла «Праця почесна», «Слава труду!» і так далі. Вони були порожніми, тому що в СРСР «трудилися» всі, але насправді працював не багато хто. А ось моє покоління добре усвідомило на власному досвіді, що трудитись – означає  працювати.

Напевно, завдяки батьківському вихованню і особливостям характеру я мав хороші навички спілкування з людьми і якісь максималістські прагнення діяти. Вже тоді я зрозумів, що мені не вистачає знань, і став вчитися. Ці роки були дуже непростими, я працював і одночасно бігав на пари в інститут. Словом, я не був пов’язаний з криміналітетом і не мав забезпечених батьків: мені нічого не впало з неба, все, чого я досяг, заробив важкою працею, а найголовніше, ніколи не опускав руки. Зауважу, що таких людей в 90-ті було не так мало, як передбачає ваше запитання.

Вашою вотчиною вважається Кременчук, там ви заклали собі основу. Чому саме це місто (народилися ж ви в Чернівцях)? Багато хто закінчує університети в одних містах, але потім їдуть, з вами так не сталося. Знайшли за що зачепитися? І чи плануєте повернутися в політичне життя міста? Можливо, знову балотуватися до місцевої ради?

Народився в Чернівцях, але коли мені було 5 років, батьки переїхали до Кременчука. Довелося пожити і в бараці, і в малосімейках. Юність я провів на «Молодіжному». Всі свідомі молоді роки жив в Кременчуці, можна сказати, тут пройшло моє становлення. Батьківщина це не лише те місце, де ти народився, а й де виріс.

Всьому, що вмію, навчився в Кременчуці. Працювати, заробляти, цінувати дружбу, поважати старших, працювати для суспільства – все було тут. Бізнес, відносини з партнерами, міською владою – всього цього я навчився саме в Кременчуці. Тут все було набагато важче, ніж у великих містах, тому що обсяги не ті, і доводилося рахувати кожну копійку.

Коли налагодилося з бізнесом, пішов в депутати – знав життя «Молодіжного» зсередини, і розумів що зробити, щоб стало краще. На рідному «Молодіжному» питань від електорату не виникало, всі знали мене з дитинства, тому по одному з округів пройшов. Повертатися в політику і міськраду Кременчука не бачу сенсу, вже став киянином.

Зараз в Кременчуці живуть близькі мені люди, мама. Тут похований друг Олег Бабаєв. Крім того, з містом пов’язують бізнес-інтереси, які були закладені ще в ті часи.

Ви досить часто акцентуєте увагу на власній аполітичності, але в пресі можна знайти твердження, що в 2012 році в крісло глави «Київміськбуду» ви потрапили завдяки сприянню голови Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна та керівника ДУСі Андрія Кравця. Чи так це?

Звичайно, я знаю сотні бізнесменів і політиків, в тому числі і Льовочкіна. Я сам займався політичною діяльністю і цього не приховую. Був обраний в Кременчуцьку міськраду,  два роки пропрацював заступником міністра оборони. Але я зрозумів, що бізнес мені ближче. За складом характеру я дуже раціональний. Можу і хочу щось створювати і пропонувати це людям. Я відповідаю за свої слова і, головне, можу керувати процесами. Політика ж має величезну кількість невідомих змінних. Політики вирішують проблеми шляхом законодавчої роботи, я ж як бізнесмен хочу будувати. Мені приємно бачити, як росте Київ, мені цікава нова архітектура будівель, мені цікаві впроваджувані нами сучасні технології. Найголовніше – я хочу бачити результати, досягати цілей і створювати далі.

Що стосується знайомства з Льовочкіним і Кравцем, відповім так: в процесі роботи багато людей стикаються і, ясна річ, знайомляться одне з одним. Політиків, міністрів і заступників у нас завжди було не так багато, і вже особливо тоді. Безумовно, ми були знайомі, зустрічалися на нарадах і різного роду урядових заходах.

А главою «Київміськбуду», зауважу, я був призначений акціонерами компанії під час загальних зборів. Чесно сказати, рішення не далося мені легко. Хвилювався, щоб не зганьбитися – «Київміськбуд» це все-таки ім’я. Але не ризикуючи, що не переможеш. І за ці п’ять років із напівзруйнованої і майже збанкрутілої компанії, нашій команді вдалося повернути не тільки лідерські позиції «Київміськбуду», а й вивести її з фінансової ями, вийти на прибуток. Ми єдина компанія в Києві, яка справно платить місту дивіденди, щорічно, суми обчислюються мільйонами.

Розумієте, при будь-яких більш-менш значущих призначеннях плетуться інтриги, гідні «Ігри престолів», обговорюються змагання в крутості лобістів, навіть якщо цього всього і немає в реальному житті. Не бачу сенсу доводити щось, чого, правда, не було.

Майже 6 років тому ви очолили «Київміськбуд», хоча, як самі щойно згадали, в 2010-2012 роках обіймали посаду заступника міністра оборони України, а до цього були відомі як кременчуцький бізнесмен і депутат Кременчуцької міської ради. Чи не дивна чи перепрофілізація?

Перед цим про свій відхід з поста президента – голови правління ХК «Київміськбуд» заявив Михайло Голиця. Його відставка була пов’язана з наміром брати участь у виборах до Верховної Ради, він йшов по мажоритарці. А трохи пізніше, в тому ж квітні, помер народний депутат Володимир Поляченко, почесний президент «Київміськбуду». І вийшло так, що компанія залишилася без топ-менеджменту.
Мою кандидатуру запропонував вже згаданий Михайло Голиця, з яким ми співпрацювали в напрямку проектів будівництва житла для військових. У той період я як раз і був заступником міністра оборони України. Я пройшов співбесіду з членами наглядової ради, і вони висунули мою кандидатуру. Так що я не був людиною з вулиці і зовсім не перепрофілювався. Я ж очолював в Міноборони напрямок діяльності, пов’язаний з будівництвом.

Як вже сказав, кілька хвилювався через масштаби, адже «Київміськбуд» вважався величезною компанією. У неї входило 97 підприємств, що працюють на будівельному ринку й ринку будівельних матеріалів, в їх числі було шість дочірніх підприємств і сорок відкритих акціонерних товариств. Але я ризикнув.

Ви показуєте чисту декларацію, проте, який рік поспіль, ходять чутки про «будиночок» на більш ніж в 800 кв. м в одному з найбагатших, красивих і знаменитих районів Сан-Дієго. Його ви нібито купили через компанію US Business Consulting & Investments майже за 11 мільйонів доларів.

Не знаю, де знаходиться Сан-Дієго, був в Америці всього кілька разів. А «купівля» будинку за 11 мільйонів (говорили і про десять, і про дванадцять) дивним чином співпала з початком судового розгляду між «Київміськбудом» і компанією «Київоргбуд». І ще, «центр розслідувань», «який проводив» це розслідування, абсолютно випадково розташований на одному з поверхів, що належать «Київоргбуду». На жаль, питання про мій будинок в 800 квадратів за 11 мільйонів відпадає, хоча, якби це було насправді, я був би дуже радий. І це вже не перший раз, коли така інформація з’являється.

Нещодавно шоком для України став аудіозапис СБУ, який незабаром абсолютно містичним чином зник з офіційного Youtube-каналу відомства. Це перехоплення розмови бойовиків, які відмивають гроші через «Київміськбуд» і «КРИСТАЛБАНК». Що ви можете сказати в цьому контексті?

Дану ситуацію взагалі прокоментувати складно, настільки вона абсурдна. Останнім часом навколо мого імені стала з’являтися купа фейкових і дискредитуючих матеріалів. Вони вкидаються і потім штучно розганяються в медійному просторі. Хто знайомий з PR, а особливо з технологіями чорного піару, бачать в цій ситуації класичний метод «гнилого оселедця». Обране абсурдне, але максимально брудне звинувачення в сепаратизмі. Розрахунок йде на те, що на таку інформацію зреагує велика кількість людей, оскільки сьогодні наша країна воює проти агресора і логічно, що звинувачення в сепаратизмі викличе обурення більшості українців. По суті, безпрограшний варіант. Мета ж не в тому, щоб довести, а в тому, щоб викликати широке публічне обговорення і засудження.

Зрозуміло, неприємно, що моє ім’я пов’язують з подібним скандальним звинуваченням, вбираючи таким чином «гнилий оселедець» в мій «костюм». Хтось створив підроблений аккаунт Служби безпеки України на «Ютубі» і виклав на нього сфабрикований запис розмови, в якому згадувалося моє ім’я і, на жаль, цю інформацію опублікували деякі ресурси, які я сам поважаю і читаю. Коли з’ясувалося, що запис – підробка, а аккаунт не має нічого спільного з СБУ, сайти видалили цей матеріал, опублікували спростування і принесли свої вибачення.

А як щодо вашої дружби з депутатом від БПП Романом Романюком і вашого нібито спільного відмивання грошей?

У попередньому питанні я вже відповів з приводу звинувачень в сепаратизмі і відмиванні грошей. Що стосується дружби з Романом Романюком, скажу так. Ми обидва з Чернівців. Саме він стояв на Майдані в перших рядах. Будучи висококласним юристом, Роман визволяв людей із СІЗО і доклав багато зусиль, щоб не пролилася кров. Він прекрасна людина і вже вдруге обраний народним депутатом. Згідно з висновками Chesno від 2012 року, на той момент кандидат у депутати Роман Романюк «критеріїв доброчесності не порушував». І ще один штрих до портрета: Романюк очолює благодійний фонд і надає реальну допомогу багатьом дітям-сиротам України. Так що будь-які звинувачення вважаю безпідставними, а нашої дружби не приховую. Ми дружимо.

Прокоментуйте, будь ласка, депутатське звернення Михайла Апостола до міністра внутрішніх справ про вилучення з балансу «Київміськбуду» і його дочірніх підприємств коштів і майна на суму понад мільярд гривень. Чи слід це розуміти так, що найбільша будівельна компанія України опинилася на межі банкрутства, а її інвестори – перед реальною загрозою залишитися без сплаченого ними житла?

Всі близькі до медіа люди розуміють, що депутатський запит сам по собі є інфоприводом. Це документ, і якщо інформація, що міститься у ньому, несе будь-якої резонанс, то це і цікаво ЗМІ, і вигідно депутату. Я не кажу, що всі політики навмисне роблять резонансні запити,ні. Багато хто подає запити, навіть не встигнувши до кінця розібратися у фактах. А факти такі, що близько двох мільйонів киян живуть в побудованих нами квартирах, і що ця компанія стабільна, як би це не звучало, ще з 1955 року. Якби те, що про мене пишуть, було правдою, я б це інтерв’ю вже не давав. Кажу абсолютно серйозно: з «Київміськбудом» нічого не трапиться, будьте в цьому впевнені.

У пресі постійно обговорюється питання про кричущий добробут вашої сім’ї. Журналісти стверджують, що ваша заробітна плата становить 42 040 гривень на місяць, а це трохи менше двох тисяч доларів. Як, маючи таку зарплату, вам вдалося обзавестися елітною нерухомістю, парком автомобілів і мільйонами доларів особистих заощаджень?

Я зазвичай не коментую ніякий бруд, який про мене пишуть. Ми ж уже говорили, що я не завжди був керівником «Київміськбуду». Я займався бізнесом, успішно і багато років. В ході розмови я помітив, що ви добре обізнані про мій трудовий шлях, а є ще й мої декларації. Але, як ми вже обговорили, в 1990-ті ж не було ні декларацій, ні повністю офіційного бізнесу. Так що на квартири для своїх дітей і машини я заробив своєю працею, і заплатив з цього податки. А з приводу моєї зарплати, то в уже згаданій декларації крім неї зазначені й інші джерела доходу. Я працюю у приватній компанії за контрактом, і за великим рахунком, не повинен заповнювати декларацію. Але роблю це, щоб не виникало питань. Та й моя дружина – не безробітна. І теж платить податки.

Чому тоді, коли в ЗМІ почали з’являтися публікації проти Вас, Ви не стали коментувати? Боїтеся цього?

Тому що коментувати бруд  – значить свідомо підігрівати тему. Якщо помітили, мене взагалі мало в публічному просторі. Є політичні посади, такі як міністри, мери – там, подобається тобі чи ні, ти зобов’язаний бути публічним. У мене не політична посада і я можу, як мені здається, обирати. Можу роздавати інтерв’ю, а можу цього не робити. Моє завдання – будувати будинки, магазини, паркінги. Будувати максимально швидко і якісно. Є гарне прислів’я, правда з матом. Виходячи з нього, я вважатиму за краще мішки перевертати.

Добре, тоді таке питання: як вам вдалося втриматися на посаді після зміни влади в країні?

Чомусь модно вважати, що будь-яка революція вимагає повалення всього і вся. Але насправді так не буває, тому що будь-якій владі потрібні фахівці, а звідки їх взяти? У нашій країні, на жаль, взагалі досить мало професіоналів в будь-якій сфері. Не хочу собі лестити, але все ж таки я маю досвід роботи, з яким мало хто може позмагатися. І, як ви самі сказали, цілком аполітичний. А професіонали, повторюю, необхідні будь-якій  владі. Хоча найголовніше – щоб вони могли приносити користь суспільству.

Взагалі, хочу сказати ось що. Будь-який піар, крім некролога, – хороший піар. І що б не відбувалося, це завжди на краще. Труднощі роблять сильнішими, а дрібні неприємності вчать не звертати на них увагу. Це як під час сходження, бувають моменти, коли хочеться здатися, але переборюєш себе і йдеш далі. І на вершині розумієш, що все не дарма. Так і в житті. Можу запевнити, все буде добре!

І наостанок, питання про наше місто. Раз вже Ваш старт почався саме Кременчуком, як Ви бачите подальший розвиток міста? Що потрібно, щоб молодь залишалася, а старше покоління жило в нормальних умовах?

Це залежить не від міста. Повинна бути сприятлива ситуація в економіці і в країні в цілому. Свого часу велика частина продукції заводів Кременчука йшла на експорт. А зараз одні фактично стоять, а інші якщо і працюють, то так-сяк. Я вважаю, це дуже неправильно.

Свого часу говорили, що в Кременчуці службова машина мерседес, а одяг – дублянка. Зараз, на жаль, цього сказати не можна. Місто поступово перетворюється в базар, а підприємства, які були флагманами машинобудування України, працюють від випадку до випадку.

На мою думку, перш за все, повинна бути економічна стабільність в державі. А для цього, як мінімум, потрібно, щоб припинилася війна. Коли запрацюють заводи, економіка піде на підйом, прийдуть інвестиції, за рахунок яких ці підприємства можливо буде модернізувати. Тоді заводи зможуть працювати як раніше. І Кременчук, як в кращі свої роки, буде процвітати.