Квітень 1986 приніс страшну звістку про аварію на Чорнобильській АЕС. Майже з перших днів підприємства Холдингу мобілізувались на допомогу ліквідаторам
26 квітня на №4-му реакторі АЕС прогримів вибух. В результаті стався викид величезної кількості радіоактивних речовин в атмосферу. Сотні працівників і пожежних понад 10 днів намагалися загасити полум’я.
Вже у травні 1986 підприємства «Головкиївбуду» були мобілізовані для роботи у зоні Чорнобильської аварії. Ліквідаторам постачали напівсухі бетонні суміші, металоконструкції та інші матеріали для робіт із ліквідації наслідків аварії і зведення саркофагу над зруйнованим реактором.
Чорнобильська трагедія стала випробуванням на професіоналізм і стійкість в екстремальних умовах. Особливо для тодішнього очільника компанії –Олександра Пилиповича Сілецького.
Через відсутність належної інформації Києвом ширились чутки і паніка, треба було оперативно приймати рішення щодо роботи компанії, відселенню людей, про вивезення дітей працівників зі столиці, про ведення будівельних робіт в умовах підвищеної радіації. Олександр Пилипович давно на пенсії, роки і важка робота позначились на здоров’ї, але ті напружені дні пам’ятає, ніби-то це сталося вчора.
Олександр Пожар сьогодні працює водієм у «Київміськбуді», а у 1986 році він був кадровим офіцером, його, як і багатьох інших військових, відправили у 30-кілометрову зону за рознарядкою зі Штабу округу.
«Я був командиром роти розвідки. Розуміння того, що там смертельна небезпека, звичайно, було присутнє, але страху, як такого, не було, швидше молодечий запал. Жили в наметах, о 6 ранку – підйом, о 7 виїзд по точкам. У вечорі командир частини проводив нараду, давав завдання, хто і чим повинен займатися – хто на станції їхав, хто у розвідку. Радіацію заміряли постійно, потім всі ці дані передавались до оперативної групи сектора, а звідти вже в оперативну групу зони, яка була безпосередньо в Чорнобилі. Ми базувались у Рудні-Іллінецькій», – розповів він.
Особистий склад роти по замірюванню радіації працював у буквальному розумінні кілька хвилин. Уряд роботу щедро оплачував – військові отримували командировочні і дві оклади; і небезпечну для життя дозу радіації, яка підкосила здоров’я багатьох.
«На кожного ліквідатора, або «партизана», як ми називались між собою, була заведена картка обліку, куди постійно записувались показники опромінення. У зоні безпосередньо я був майже півроку. Металевий присмак у роті відчуваю і досі, як і пухлину у щитовидці. Але вибору у нас не було. Комусь потрібно було все це робити», – зазначає Олександр.
Вибух на Чорнобильській атомній станції прогримів о 1:23 ночі 26 квітня 1986 року. Утворена в результаті радіоактивна хмара завдала збитків більшій частині території Європи. Місто Припʼять і навколишні райони ще кілька століть будуть небезпечними для проживання людей.
За даними організації «Союз Чорнобиль України», тисячі людей, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи постраждали під час роботи. Від 15 до 30 тисяч людей померли згодом у результаті опромінення радіацією. Понад 2,5 мільйона жителів України страждають від захворювань, набутих в результаті опромінення. Повна зупинка електростанції сталася тільки в 2000 році.
